Синдром хронічної втоми

Синдром хронічної втоми

Для більшості сучасних людей життя складається з безперервного ланцюжка стресових ситуацій, детермінованих тими або іншими причинами. Як результат – зниження показників фізичного здоров’я, що посилюється важкою екологічною ситуацією, неякісним незбалансованим, а нерідко і недостатнім харчуванням, впливом інших загальновідомих ризикових факторів. Кожен день перетворюється в прямому і переносному сенсі в боротьбу за виживання, тоді як на повноцінний відпочинок, дозволяє відновити фізичне і психічне здоров’я, не залишається ні часу, ні іноді й матеріальних ресурсів.

Коли людина молода і прагне забезпечити фундамент своєї соціально-економічної стабільності, він ще здатний витримувати такий напружений ритм життя досить тривалий період часу, залишаючись при цьому відносно здоровим. Дещо складніше більшості людей зрілого віку, які в силу різних причин не адаптувалися до нових економічних умов, а перспективи їх зростання нерідко обмежуються не стільки інтелектуальними, скільки віковими рамками. А на підході, нехай навіть не така освічена, але амбітна і фізично здорова молодь, яка більшою мірою пристосована до сучасного стилю життя, оскільки є її продуктом. Саме дана категорія цілком працездатних, але дезадаптованих в сучасному житті людей, найбільш часто скаржаться на постійне відчуття втоми, зниження працездатності. Деяким пацієнтам лікарі навіть почали говорити, що це така “сучасна” хвороба – синдром хронічної втоми. Так що ж це за хвороба “синдром хронічної втоми” і якщо вона дійсно є продуктом сучасної цивілізації, то якою мірою? Наскільки розроблено методи її лікування і яка їх ефективність?

Термін “синдром хронічної втоми” було запропоновано Ллойдом в 1984 році, і вже через чотири роки цей синдром став розглядатися як самостійне захворювання. Фахівці досить широко стали користуватися цим терміном в повсякденній клінічній практиці. Були створені і активно функціонують спеціальні медичні центри, які займаються виключно синдромом хронічної втоми у всіх його аспектах.

Синдром хронічної втоми або фатіг-синдром (від французького fatigue – слабкість, втома) – захворювання, що характеризується нез’ясовним почуттям втоми і слабкості протягом не менше 6 місяців, яке не проходить навіть після тривалого відпочинку.

За різними даними захворювання хронічною втомою становить 10-37 випадків на 100 тис. населення. Воно може розвиватися в будь-якому віці, але частіше в 20-45 років. Світові статистичні дані свідчать, синдром хронічної втоми приблизно в 2-3 рази частіше зустрічається у жінок, ніж у чоловіків. За деякими даними, щодня в світі реєструється до 1000 нових випадків синдрому хронічної втоми.

В даний час синдром хронічної втоми відносять до захворювань невстановленої природи. Серед фахівців найбільш популярна гіпотеза про вірусну природу цього захворювання. Серед кандидатів на причину його розвитку – віруси: інфекційного мононуклеозу (Епштейн-Бара), герпесу, коксакі, цитомегаловіруси, лайм-боррелий. Приводом для такого твердження послужила часте раптове його розвиток після перенесеного гострого вірусного захворювання, підвищений рівень антитіл до вірусу Епштейна-Барра у багатьох пацієнтів, схильність до швидкого, як епідемія поширенню. Однак, переконливих і незаперечних даних про провідну роль вірусів в розвитку синдрому хронічної втоми поки не отримано.

Іншою версією розвитку цього синдрому є провідне значення порушень з боку імунної системи, що підтверджується різноманітними змінами показників імунітету і часте розвиток різноманітних алергічних реакцій у даної категорії пацієнтів. Зазначена теорія швидше доповнює, ніж суперечить попередній, оскільки віруси, насамперед інфекційного мононуклеозу, герпесу, цитомегаловіруси довгостроково (довічно) циркулюють в організмі, викликаючи більш або менш виражені зміни в імунній системі.

Ряд фахівців розглядають синдром хронічної втоми як функціональне порушення з боку центральної нервової системи (гіпоталамуса, лімбічної системи мозку) у відповідь на інфекцію у генетично схильних до захворювання осіб. Інші відносять фатіг-синдром до особливого виду депресії.

Психологічний стрес (як гострий так і хронічний), травма, на думку багатьох дослідників, може стати своєрідною “останньою краплею”, які не тільки полегшують виникнення синдрому хронічної втоми, але і запускають механізми його розвитку. До сприяючих чинників прийнято відносити і несприятливу екологічну ситуацію, про що свідчить більш висока частота зустрічальності синдрому хронічної втоми в екологічно несприятливих районах.

Таким чином, в даний час не існує єдиної точки зору на природу синдрому хронічної втоми. Але в чому фахівці одностайні, так це в тому, що захворювання не є наслідок стресу і напруженого ритму повсякденному житті (спрощене уявлення, досить поширене серед багатьох, в тому числі і медиків). Синдром хронічної втоми є багатофакторним захворюванням з переважним порушенням функції центральної нервової, імунної та ендокринної систем, у відповідь на різні шкідливі фактори (інфекційні, стресові, фізичні та ін).

Провідним проявом захворювання є почуття незрозумілою втоми, слабкості, яке не полегшується навіть після тривалого відпочинку. Часто захворювання дебютує за типом грипоподібного стану з підвищенням температури тіла до 37-38°С, болем у горлі, збільшення лімфатичних вузлів, появою суглобових, м’язових і головного болю. До цих симптомів приєднується невмотивована втома, утрудняє виконання будь-якої справи, м’язова слабкість, розлад сну (безсоння частіше), сонливість вдень. У низки пацієнтів початок захворювання може бути поступовим.

До інших проявів фатіг-синдрому відносять різні порушення з боку психічної сфери (підвищена дратівливість, емоційна нестійкість, апатія, депресія), алергічний риніт, синусити та інші види алергії. Пацієнти схильні до частого виникнення гострих респіраторних вірусних інфекцій.

Тривалий перебіг синдрому хронічної втоми призводить до вираженого обмеження фізичної активності та зниження розумових здібностей, пам’яті.

Діагноз грунтується на спеціально розроблених Національним центром хронічної втоми (США, 1994р.) критерії. Виділяються:

Великі діагностичні критерії:

-не проходить втома і зниження працездатності (не менш ніж на 50 %) у раніше здорових людей протягом останніх шести місяців;

-виключення інших можливих причин хронічної втоми.

Малі діагностичні критерії:

-підвищення температури до 38°С;

-біль у горлі;

-невелике збільшення і болючість шийних, потиличних і пахових лімфатичних вузлів;

-незрозуміла м’язова слабкість;

-болючість окремих м’язів – міалгії;

-мігруючий біль у суглобах (переважно великих) – артралгії;

-періодичний головний біль;

-швидка стомлюваність з подальшою тривалою (більше 24 годин) втомою;

-порушення сну (безсоння, рідше підвищена сонливість);

-психологічні розлади (погіршення пам’яті, підвищена дратівливість, зниження інтелекту, порушення концентрації уваги, депресія, страх світла);

-швидкого розвитку (протягом декількох годин або днів) захворювання.

Діагноз синдрому хронічної втоми вважається достовірним при наявності 2 великих і не менше 6 малих або не менше 8 малих діагностичних критеріїв при відсутності іншої відомої причини даної симптоматики.

Крім того, у пацієнтів з синдромом хронічної втоми можна виявити коливання рівня артеріального тиску, прискорене серцебиття, висипання на слизовій ротової порожнини, мигдалин, шкірі, ознаки урогенітальної інфекції.

Враховуючи те, що точна причина синдрому не відома, діагноз ставиться методом виключення. Існує ряд захворювань, з якими лікар повинен провести порівняльний аналіз для встановлення у пацієнта синдрому хронічної втоми. Крім того пацієнтам рекомендується провести вірусологічне та імунологічне дослідження, оцінити психічний і неврологічний статус.

Виходячи з визначення, тривалість захворювання складає не менше 6 місяців. Подальший розвиток синдрому індивідуально. Одні пацієнти одужують швидко, в інших захворювання набуває хронічне прогресуюче перебіг. У більшості пацієнтів найбільша вираженість клінічних симптомів спостерігається в перші 2 роки захворювання з подальшою тенденцією до одужання або прогресування.

Яке-небудь специфічне лікування цього захворювання відсутня. В теперішній час превалює комплексний індивідуальний підхід до пацієнта, який страждає синдромом хронічної втоми. Як і при будь-яких інших захворюваннях можливо медикаментозне і немедикаменозное лікування.

Немедикаментозні методи лікування:

-зміна способу життя – дозволяється обмеження фізичної активності. Спеціально розробляється програма фізичних вправ, виконання якої призводить до поступового підвищення фізичних навантажень;

-фізіотерапевтичні методи – голкорефлексотерапія, гальванізації комірцевої зони, електрофорез, струми д’арсонваля, грязелікування;

-психотерапія.

Медикаментозні методи лікування:

-короткі курси малими дозами антидепресантів;

-вітаміни, особливо В12, С, А. Мікроелементи селен, германій, цинк, залізо або полівітамінні препарати з мінеральними добавками;

-симптоматична терапія – нестероїдні протизапальні засоби (диклофенак, мелоксикам, ібупрофен та ін) або знеболюючі (парацетамол);

-при виявленні маркерів вірусної інфекції – противірусне лікування (інтерферони, імуноглобуліни);

-корекція імунних порушень.

Прогноз при зворотному розвитку симптомів протягом перших років захворювання (1-2 роки) зазвичай сприятливий. При тривалому перебігу синдрому, появою його після 40 років, ознаки депресії шанси на повне одужання зменшуються.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Почему металлопластиковые окна такие популярные

Почему металлопластиковые окна такие популярные

Маніпуляції: 11 найбільш відомих тактик і як їм протистояти

Маніпуляції: 11 найбільш відомих тактик і як їм протистояти

Корисні властивості бананів і що про них ще потрібно знати

Корисні властивості бананів і що про них ще потрібно знати

Топ-10 найбажаніших жінок у світі

Топ-10 найбажаніших жінок у світі

No Comment

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code